Від місії до прагматизму
Відносини Польщі з Україною
Аннотация
Після колапсу комуністичної системи Польща особливо підтримувала Україну. Це пояснюється зацікавленістю в економічній та політичній стабільності сусіда, історично-культурними зв’язками та геополітичним розрахунком. Україна практично була частиною парадигми польської державної політики. Варшава вбачала свою місію у тому, щоб привести Україну в НАТО та ЄС. Однак перепони виявилися високими. У двосторонній співпраці в економіці та політиці очікування є вищими, ніж результати. Розчарування стає щораз більшим. Щоправда, Польща залишається адвокатом України, але її політика стає прагматичнішою.
(Спецвыпуск, С. 179–201)
Полный текст
Стосунки з Україною для Польщі є центральним елементом її зовнішньої, європейської та східної політики. У 1991 р. Польща першою визнала незалежність України. Відтоді польські та українські політики визначають стосунки між країнами як “стратегічне партнерство”. Зміцнення української державності та зближення, ба навіть інтеграція України в європейські та трансатлантичні структури співпраці стали ядром зовнішньополітичних зусиль Польщі; вони фактично стилізувалися як частина парадигми польської державної політики. Як член НАТО і ЄС, Варшава в обох організаціях безперестанку пропагує “політику відкритих дверей” для України.
Заангажованість Варшави базується на проукраїнському консенсусі, який утворився серед польських еліт після 1989 та 1991 рр. і наклав відбиток на східно- і зовнішньополітичну “доктрину” нової Польщі. Вона живиться з трьох джерел. По-перше, Польща як країна, що знаходиться на периферії Європейського Союзу, зацікавлена у зменшенні економічного і цивілізаційного розриву з найважливішим сусідом на сході та у взаємному переплетінні економік і суспільств, зокрема, у прикордонних регіонах, але й на загальнодержавному рівні. По-друге, зв’язки з Україною є тісними історично та ментально. Вони базуються на спільному досвіді у Речі Посполитій, на існуванні польської меншини в Україні,[1] на суспільних середовищах, які мають коріння у регіонах, що сьогодні належать до України, та на все ще значній присутності в культурній пам’яті. Адже
у свідомості багатьох поляків і особливо післявоєнної еміграції колишні польські східні території (kresy wschodnie), навіть якщо визнається їхня багатоетнічність, залишаються інтегральною частиною Польщі.[2]
По-третє, у Польщі перемогла концепція східної політики, яка у тісній, добросусідській, спрямованій на подолання історичних конфліктів співпраці з безпосередніми сусідами на сході вбачає можливість додатково застрахувати себе від експансіонізму з боку Росії.[3] За цією концепцією, суверенна і прозахідна Україна є наріжним каменем порядку, який гарантує геополітичний плюралізм на пострадянському просторі та безпеку для Польщі. Україну розглядають як ключовий елемент збереження балансу сил у Євразії.[4] Багато хто й сьогодні поділяє думку, висловлену понад десятиріччя тому тодішнім міністром закордонних справ Броніславом Ґеремеком:
Якщо вона [Україна] залишатиметься незалежною, відродження російської імперії є неможливим.[5]
Отже, Україна є для Польщі модернізаційним проектом, одним з аспектів власної культурної ідентичності та не в останню чергу геополітичним імперативом. Ще на початку 1990х рр. офіційна Варшава сформулювала на цій основі ідею польсько-української спільноти інтересів. Виникли численні структури політичного і суспільного діалогу. Хоча образ України в Польщі загалом є негативним, а історично обумовлені чутливі відмінності зберігаються, співпраця з Україною у польській зовнішній політиці завжди була одним із основних пріоритетів.[6] Помаранчева революція та успішне посередництво Польщі, а також її членство у ЄС стали новим поштовхом — польська політична “українська місія”[7] мала тепер перенестися у ЄС (і НАТО).
Хоча офіційно у Польщі й надалі дотримуються ідеї особливих, “стратегічних” стосунків з Україною, сумніви у доцільності й ефективності польської політики щодо України висловлюються щораз частіше. Погляд на важливі галузі польсько-українських стосунків показує: цей скептицизм пояснюється і тим, що Польща, незважаючи на різноманітні зусилля, може похвалитися лише обмеженими успіхами, які супроводжуються численними невдачами і стагнацією.
Безпекова політика
Сильна стратегічна і геополітична мотивація щодо України проявляється у постійній активності Польщі в безпековій політиці заради свого сусіда. З одного боку, Україна повинна отримати конкретну можливість вступу до НАТО. З іншого боку, щораз інтенсивніші зв’язки в оборонній політиці, військовій галузі і, можливо, у виробництві озброєнь мають тісніше пов’язати Україну з трансатлантичними і (західно)європейськими безпековими структурами.
Як член НАТО Польща спочатку домагалася, щоб Альянс не цілком підпорядковував свої стосунки з Україною співпраці з Росією. Здавалося, такий ризик став доволі значним особливо після 11 вересня 2001 р., коли США у боротьбі з міжнародним тероризмом розпочали нову прагматичну політику стосовно Росії. Крім того, Україна в цей час з власної вини опинилася поза грою, оскільки внутрішньополітичні події на зразок скандалу з Кольчугою (йдеться про начебто продані Іраку системи озброєнь в обхід санкцій ООН, про що буцімто знав президент Кучма) викликали гостру критику у Вашингтоні. З певним успіхом Польщі вдалося домогтися того, щоб контакти Альянсу з Україною все ж поглиблювалися. Присутність українського контингенту в стабілізаційному секторі під керівництвом Польщі у повоєнному Іраці відіграла, певно, важливу роль у тому, що американці знову стали прихильно дивитися на перспективи українського членства в НАТО.
Після Помаранчевої революції рамкові умови змінилися. Тепер із Києва, особливо від нового президента Віктора Ющенка, надходили сильніші сигнали про зацікавленість у членстві в НАТО. Польське прохання про “політику відкритих дверей” щораз більше перетворювалося на вимогу того, що НАТО має надати Україні чітку перспективу членства і прийняти спрямований на це план дій (ПДЧ).[8] Таким чином, позиція Польщі була дуже близькою до політики адміністрації Буша, яка щораз чіткіше виступала за те, щоб під час наступного розширення НАТО врахувати Україну та Грузію. Водночас спротив Німеччини, Франції та інших країн-членів НАТО проти швидкого прийому обох країн в Альянс спричинився до зростаючого невдоволення у Варшаві. На саміті НАТО в Бухаресті у квітні 2008 р. Альянс, щоправда, підтвердив принципову можливість для України і Грузії стати членами НАТО, але відмовив їм у зобов’язуючому плані дій. Критики у Варшаві оцінили це не лише як стратегічну помилку, але і як поступку Москві. На їхню думку, це означало, що Росія фактично отримала право втручатися в автономні рішення незалежних держав. Особливо рішуче відреагував президент Лех Качинський, який опосередковано закликав зняти оголошену Польщею наприкінці 2006 р. блокаду переговорів між ЄС та Росією стосовно нової Угоди про партнерство і співпрацю лише тоді, коли буде знайдено задовільне рішення для українських амбіцій щодо членства у НАТО.[9]
П’ятиденна війна між Росією та Грузією влітку 2008 р. посилила стурбованість Польщі безпекою України. Міністр закордонних справ Сікорський у зв’язку з війною на Південному Кавказі, маючи на увазі Україну, вимагав: будь-яка спроба змінити кордони в Європі “за допомогою сили або агресії” має призвести до “пропорційної реакції” атлантичної спільноти.[10]
Але згодом завзяття Польщі у справі членства України в НАТО пішло на спад. За президента Обами США відклали розширення Альянсу. Водночас Варшава щораз краще розуміла, що перспективи членства у НАТО для України є майже нереальними доти, доки розсварене між собою українське керівництво не досягне згоди і не здобуде достатньої підтримки серед населення. Тепер пріоритетом для Варшави є спрямування зусиль у зовнішній і безпековій політиці на те, щоб не виникла стратегічна ситуація, яка зробить членство України в НАТО структурно неможливим. Тому Польща наполягає, щоб у рамках потенційних переговорів з Росією про нову європейську архітектуру безпеки не надати Москві права вето на наміри країн пострадянського простору щодо західної інтеграції і вступу в НАТО.
Польща намагається й надалі розвивати безпекову і військову співпрацю України з НАТО та окремими країнами-членами Альянсу.[11] Зразковим проектом кооперації є спільний батальйон УКРПОЛБАТ. Створений у 1998 р. підрозділ може брати участь у міжнародних миротворчих місіях згідно з мандатом ООН і від 2000 р. виконує місію в Косово. Свіжого імпульсу очікують від створення тристоронньої польсько-литовсько-української бригади. Ця військова частина має налічувати 4.500 солдат, використовуватися у стабілізаційних місіях ООН, ЄС та НАТО і зблизити Україну з “євроатлантичними структурами”.[12] У листопаді 2009 р. міністри оборони трьох країн підписали декларацію про наміри. Підрозділ має бути повністю боєздатним у 2013 р.[13]
Енергетична сфера
Україна є важливим партнером Польщі в енергетичній політиці й енергетиці. Центральним є значення України як транзитної країни для імпорту природного газу з Росії. Через Україну до Польщі надходять приблизно дві третини імпортованого газу.[14] Польща висловилася проти пропозицій, які могли би послабити позиції України як країни-транзитера. Наприкінці 1990х рр. російський державний концерн Газпром висунув ідею обійти Україну за допомогою нової гілки газопроводу, яка йшла б з Росії через Білорусь і Польщу в Словаччину. Москва хотіла таким чином запобігти начебто нелегальному відбору газу Україною. Проект, який намагалися реалізувати Газпром та його західні партнери, у Польщі майже одностайно відхилили, оскільки Варшава не хотіла ослабити Україну ні економічно, ні політично.
Другою великою темою польсько-українських енергетичних стосунків є будова нафтопроводу, який має відкрити нові можливості для транспортування нафти з Каспійського регіону до Європи. Наприкінці 2001 р. Україна повідомила, що вона готова ввести в експлуатацію новий нафтопровід, який веде з чорноморського порту Одеса до західноукраїнського міста Броди, де він з’єднується з південною гілкою нафтопроводу Дружба. З технічної точки зору в цей спосіб створено можливість для транспортування нафти з Каспійського регіону через південну гілку Дружби на Захід (у Чехію) без проходження Босфору танкерами. Польща зацікавлена у побудові частини нафтопроводу між Бродами та північною гілкою Дружби. В такий спосіб Плоцьк у центральній частині Польщі чи розташований там найбільший польський нафтопереробний завод PKN Orlen отримав би нове джерело постачання.
Оскільки йдеться про нафту з Азербайджану або Середньої Азії, це стало б внеском у диверсифікацію польського імпорту. Крім того, з Плоцька нафту можна було б транспортувати далі через польський нафтопорт у Ґданську або ж через прокладений до Німеччини нафтопровід Дружба. Щоправда, реалізація проекту Одеса–Броди–Плоцьк блокувалася до цього часу через те, що українська частина нафтопроводу використовувалася в реверсному напрямку для експорту російської нафти через Чорне море. Понадто у Польщі існували сумніви щодо рентабельності проекту — адже залишається неясним, чи вдасться забезпечити достатню кількість нафти з інших країн поза Росією для завантаження нафтопроводу.
Нові імпульси надійшли від зустрічі президентів Польщі, балтійських країн, України, Грузії та Азербайджану, яка відбулася у травні 2007 р. у Кракові. Метою цього енергетичного саміту було створення спільного простору транспортування енергоносіїв між Каспійським регіоном, Чорним морем і Балтійським морем.[15] Фактично йдеться про те, щоб дійти згоди щодо нових маршрутів транспортування в обхід Росії. Центральним проектом став так званий Євро-Азійський нафтотранспортний коридор (EAOTC), інтегральною складовою якого є магістраль Одеса–Броди–Плоцьк. Фірма Сарматія, у якій беруть участь польські та українські партнери і якій доручили реалізацію цього проекту, розширилася — до неї увійшов виробник, азербайджанський нафтовий концерн SOCAR. У такий спосіб реалізація проекту мала би прискоритися. У довготривалій перспективі через систему нафтопроводів планується транспортувати до 40 т нафти, з яких від 8 до 10 т могли б потрапляти на нафтопереробні заводи у Польщі. На початку 2010 р. польський уряд вирішив виділити з фонду регіональної політики ЄС близько 495 злотих на будівництво магістралі, що мало б коштувати приблизно 1,8 млрд. злотих.[16] Але без рішучих активних дій нового українського уряду, спрямованих на забезпечення зміни напрямку транспортування нафти між Одесою і Бродами, реальних шансів на швидку реалізацію нового транспортного коридору не існує.
В електроенергетиці до цього часу співпраці практично не існувало. У Польщі вбачають великий потенціал в імпорті електроенергії з України. У Ряшеві (Жешуві) на південному сході Польщі закінчується лінія 750 кВ, яка йде до Хмельницької АЕС, але не використовується. Міністерство економіки Польщі роками обіцяє ввести цю лінію в експлуатацію, однак до цього часу даний проект так і не зрушив з місця.[17]
Економічні стосунки
Економічні контакти між Польщею та Україною залишаються далеко позаду проголошеної політичної ваги. Частка України в польському експорті становить менше 4 %, а в імпорті — близько 1 %; з точи зору Польщі вона не є ринком, який має велике значення. І все ж таки роль України в польській зовнішній торгівлі не слід недооцінювати — з жодним іншим партнером Польща не має такого високого позитивного сальдо. У зв’язку з великим негативним торговельним сальдо Польщі цей факт є досить важливим.
Вперше після періоду великих економічних потрясінь на пострадянському просторі наприкінці 1990х рр. міжнародна фінансова криза 2008 р. знову спричинила спад в польсько-українській торгівлі. У 2009 р. експорт в Україну та імпорт з України знизилися порівняно з 2008 р. відповідно на 49,3 % та 48,1 %, а отже, сильніше, ніж загальне падіння обсягів польського експорту та імпорту.
Низьким залишається і обсяг інвестицій. З України дотепер великі інвестиції майже не надходили. У 2005 р. український виробник автомобілів АвтоЗАЗ купив майже 20 % акцій заводу з виробництва легкових автомобілів FSO. У тому ж році Індустріальний Союз Донбасу з Донецька придбав за 379 доларів металургійний комбінат у Ченстохові. У 2006–2007 рр. концерн придбав контрольний пакет акцій Ґданської корабельні, яка опинилася у скрутному становищі.
Польські підприємства не належать до найбільших інвесторів в Україні. У загальній кількості іноземних інвестицій від 2000 до кінця 2008 рр. фірми з Польщі вклали майже 865 доларів, або 2,2 % від загального обсягу; країна посідала 12 місце серед найбільших іноземних інвесторів.[18] Польські інвестиції спрямовувалися передусім у фінансовий, а останнім часом ще й у промисловий та виробничий сектори. У 2008–2009 рр. польські підприємства вперше за багато років знову виводили гроші з України; численні інвестиційні проекти заморожено.
Поруч з економічною кризою причиною цього є зростаюче невдоволення несприятливими рамковими умовами в Україні.[19] Сюди належать як проблеми загального характеру, як-от неясні приписи, часті зміни митних правил, труднощі при поверненні ПДВ, свавілля органів влади чи корупція,[20] так і випадки, які стосувалися безпосередньо польських підприємств. Широкий розголос у мас-медіа мала суперечка довкола польського виробника пінопласту, фірми Organika, яка купила фабрику під Львовом. Після заміни українського директора підприємства дійшло до серії дивних випадків — спочатку на території підприємства сталася пожежа, згодом органи місцевої влади заборонили продовжувати виробництво з “екологічних причин”, нарешті, частина місцевих мешканців заблокувала територію фабрики. Відповідні українські служби на це ніяк не відреагували.[21]
Польська сторона поскаржилася на цей випадок на офіційному рівні, вказавши й на інші проблеми польських інвесторів та позірні протекціоністські заходи.[22] Отже, якщо сформулювати обережно, польсько-українські економічні стосунки мають загалом великий потенціал. Польща намагається поглибити економічні і торговельні стосунки за допомогою супровідних заходів. Наприклад, нових імпульсів очікують від Польсько-української урядової комісії з питань економічної співпраці.
Крім того, є ряд галузевих комісій, які займаються дотичними до економіки аспектами, наприклад, комісії з питань сільського господарства чи співробітництва регіонів. Існують також форуми для бізнесменів, як-от Польсько-український економічний саміт. Практичне значення має і створена у 1992 р. Польсько-українська торгово-промислова палата.
Візова проблематика
Обмежуючим фактором у польсько-українських стосунках є візові правила. Із вступом до ЄС Польща мусила застосовувати щораз жорсткіші правила в’їзду для України та інших сусідів. Візовий режим ускладнив поглиблення “людського виміру” стосунків і розвиток суспільних та економічних контактів у прикордонних регіонах. Тому Польща намагається гнучко підходити до процедур в’їзду та перетину кордону, залишаючись, однак, в рамках правил ЄС.
Те, що тут є поле для маневру, стало видно під час введення візового режиму в жовтні 2003 р., якому Польща опиралася довше, ніж інші кандидати на вступ до ЄС. Хоча стурбованість можливими негативними наслідками від впровадження віз була великою, незабаром стало очевидним, що потік відвідувачів різко не зменшився. Польща звільнила українських аплікантів від візових зборів і видала численні багаторазові та довготривалі візи.[23] Крім цього, Польща розширила мережу консульств. Візові заяви оброблялися у п’яти підсилених додатковим персоналом консульствах у Києві, Львові, Харкові, Одесі та Луцьку. Хоча час від часу все ще надходять скарги на бюрократичні перепони і проблеми при подачі заяв (наприклад, корупція для скорочення довгих термінів очікування), видається, що польські представництва працюють ефективніше, ніж консульства інших країн ЄС.[24] Понад 40 % усіх віз, які видаються в Україні країнами-членами ЄС, українці отримують у польських консульствах. Частка відмов також є значно нижчою.[25]
Однак ліберальна візова політика була лише тимчасовим рішенням. Після вступу до ЄС Польща прагнула якомога швидше вступити у Шенгенську зону. Приєднання до простору без внутрішнього паспортного контролю вимагало жорсткішого прикордонного і візового режиму. Після вступу в грудні 2007 р. до Шенгенської зони Польща знову почала шукати прагматичних рішень, які дали б змогу зробити нові правила в’їзду гнучкішими. Однак цього разу межі були значно вужчими, ніж у 2003 р. Завдяки угоді між ЄС та Україною та модифікації відповідної польсько-української угоди вартість шенгенської візи зменшено до 35 євро (стандартна ціна становить 60 євро).[26]
Бізнесмени, журналісти і родичі українських громадян, які мешкають у Польщі, можуть отримувати багаторазові візи терміном дії до 5 років, 14 груп можуть бути звільнені від оплати за візу.[27] Ширше почала застосовуватися видача національних віз. Вони дають право на тривале перебування лише у тій державі Шенгенської зони, яка видала візу. Їхню вартість теж встановлено на рівні 35 євро.[28] Власники “карти поляка”, посвідчення, що видається польськими установами представникам польської меншини і яке дає певні привілеї у Польщі, можуть вимагати повернення візового збору.
Після тривалих переговорів у липні 2009 р. набула чинності угода про малий прикордонний рух між двома країнами. Згідно з директивами ЄС, угода стосується 30-кілометрової зони по обидва боки кордону (у виняткових випадках адміністративні одиниці можуть простягатися вглиб країни до 50 км). З українського боку на цій території розташовані близько 1100 населених пунктів з населенням 1,2 осіб.[29] Мешканці цих районів можуть отримати за 20 євро спеціальний дозвіл — поки що на два роки — для безвізового перетину кордону, який дає змогу перебувати до 60 днів поспіль у прикордонному регіоні сусідньої країни.[30]
Незважаючи на ці заходи, кількість подорожуючих з України після 2007 р. різко впала. Польські консульства видали у 2008 р. приблизно на 40 % менше віз, ніж у попередньому році; кількість осіб з України, які перетнули кордон, скоротилася майже вдвічі. Оскільки частка візових відмов лише трохи збільшилася, це є перш за все результатом суттєвого зменшення кількості візових заяв (з 595.000 до 361.000). Вірогідно, таке скорочення пов’язане з підвищенням коштів та збільшенням кількості потрібних для подання заяви документів.[31] Подекуди дійшло до протестів з боку українських аплікантів та місцевих органів влади, які звинувачували польські установи в тому, що вони не використовують можливості для спрощення візової процедури. Перед консульствами — наприклад у Львові — утворилися довжелезні черги, у яких професійні “помічники” робили непоганий бізнес. Відповідно, між 2005 та 2008 рр. істотно погіршилася й оцінка роботи польських консульств з боку аплікантів.[32] У Польщі теж поширювався спротив, оскільки така важлива для структурно відсталих воєводств у східній частині країни мала транскордонна торгівля спочатку сильно постраждала через відсутність українських партнерів. У перші тижні після вступу Польщі до Шенгенської зони кількість кіосків на польських ринках поблизу українського кордону зменшилася майже вдвічі.[33] Тому польський уряд наполягає на тому, щоб ЄС в рамках Східного партнерства лібералізував свою візову політику. Водночас мають відкритися нові консульства — правдоподібно, в Івано-Франківську, Вінниці та Севастополі.
Тіні минулого
Прагнення до панування та самовизначення, а також взаємне невизнання культурних відмінностей призвели до тривалих фаз польсько-українського конфлікту, відтіснивши водночас моменти співпраці у спільній історії.[34] Польська недовіра має глибоке коріння. В її основі — конфлікти під час козацького повстання під проводом Богдана Хмельницького у XVII ст., який виступив проти української інтеграції та підпорядкування у Польсько-Литовській Речі Посполитій і повернувся в бік Росії.
Проте насамперед криваві сутички між українцями і поляками у XX ст. призвели до зміцнення поглядів тих поляків, які вбачали в Україні вічного суперника. Польсько-українська війна 1918–1919 рр., і передусім події між 1939 та 1947 рр. обтяжують стосунки обох держав і живлять у деяких польських середовищах кліше про неотесаних, брутальних українців.[35] Уведення радянських військ згідно з пактом Молотова–Рібентропа у тодішню польську Східну Галичину, яке в Україні подекуди дотепер сприймається як основа національного об’єднання, різня українських націоналістів на Волині й у Східній Галичині під час Другої світової війни та депортації польських українців в рамках “Акції Вісла” у 1947 рр. затьмарювали новітні польсько-українські стосунки після 1989/1991 рр.
Ці та інші чутливі історичні теми наочно показали необхідність спільного опрацювання польсько-українського минулого і народили перспективні спроби двостороннього примирення.[36]
Лакмусовим папірцем для того, наскільки цей процес розвинувся, може вважатися спроба спільного опрацювання волинського конфлікту і вшанування пам’яті жертв. У цій громадянській війні, яку Українська повстанська армія (УПА) та інші українські воєнізовані групи вели з особливою жорсткістю проти польського населення на Волині та в Східній Галичині, від початку 1943 до 1944 рр. замордовано десятки тисяч польських цивільних осіб. В акціях помсти теж здійснювалися жорстокі напади. Бійці польського підпілля вбили близько 20.000 українців.
Після довгих десятиліть замовчування роль УПА та українського національного руху під час Другої світової війни та волинського конфлікту опинилася у полі зору суспільства. Не в останню чергу завдяки тісним стосункам президентів, які намагалися конструктивно включити у порядок денний історичні конфліктні питання, вдалося розставити важливі символічні акценти. У липні 2003 р. на згадку про 60-у річницю брутального нападу українських загонів на волинське село Порицьк (сьогоднішня Павлівка) відбулися спільні польсько-українські урочистості, під час яких вшановано пам’ять польських мешканців місцевості, вбитих під час нападу. Спільна заява керувалася принципом “Пам’ять — Скорбота — Єдність”. У церемонії взяли участь тодішні президенти Кваснєвський та Кучма. Український президент висловив польським жертвам свої співчуття і засудив насилля проти польського мирного населення.[37] У травні 2006 року президенти Качинський і Ющенко побували на відкритті пам’ятника на греко-католицькому цвинтарі у селі Павлокома поблизу Ряшева у Південно-Східній Польщі. Монумент нагадує про майже 350 мирних українців, яких у березні 1945 р. вбили польські нападники.[38]
Але саме такі теми як Волинь та Друга світова війна свідчать про те, на якій хиткій основі точаться дискусії про польсько-українське минуле. У Польщі українська різня часто розглядається як геноцид. Передусім організації, які виражають інтереси польських мешканців східних районів Речі Посполитої, так званих “кресів’ян”, а також представники “патріотичних” та націонал-демократичних угруповань вимагають від представників політичної верхівки Польщі гострішого засудження начебто недостатнього опрацювання акцій УПА в Україні. Польський сейм також виходить з того, що на Волині йшлося про “масові вбивства, які мали характер етнічної чистки і ознаки геноциду”.[39] Не заперечуючи факти загалом, українська сторона вказує на те, що при оцінці подій на Волині потрібно враховувати історичні передумови, передусім становище української меншини у міжвоєнній Польщі, а також часами не менш жорстокі напади бійців польської Армії Крайової на українське мирне населення після 1944 р.
Характерним є непорозуміння довкола вшанування колишнього провідника Організації українських націоналістів (ОУН) Степана Бандери. В той час, коли довкола нього в частині України виникає новий культ, у Польщі його вважають військовим злочинцем. У центр уваги широкого польського загалу Бандера потрапив влітку 2009 р., коли молодим українцям, які бажали здійснити велопробіг на честь Бандери, заборонили в’їзд до Польщі.[40] Коли президент Ющенко за декілька тижнів до президентських виборів у січні 2010 р. присвоїв Бандері звання Героя України, це викликало різкі протести у Польщі. Родичі жертв акцій УПА звернулися до президента Качинського з клопотанням, спілка колишніх мешканців східних територій Польщі закликала сейм прийняти резолюцію з критикою указу президента Ющенка. Перед українськими консульствами у Польщі пройшли акції протесту.[41]
Хоча серед експертів вказувалося, що історична політика, яку уособлює Ющенко, у зв’язку з політичними реаліями в Україні після президентських виборів 2010 року відійде на задній план і що вона має підтримку лише у Західній Україні,[42] саме активні прихильники порозуміння з Україною сприйняли цей крок як ляпас. Президент Качинський, який до цього завжди намагався слідкувати, щоб історичні конфлікти не обтяжували співпрацю між двома країнами, зголосився теж. В офіційній заяві президентської канцелярії вшанування Бандери і намагання Ющенка надати колишнім воякам УПА статус учасників війни розглядається як удар по “процесу історичного діалогу та примирення” між Польщею та Україною.[43] Заступник статс-секретаря у президентській канцелярії з гіркотою визнав, що українська сторона ще не підходить з достатнім етичним і політичним чуттям до важких історичних питань — і це при тому, що Польща церемонією вшанування у Павлокомі показала приклад історичної відповідальності та добивалася міжнародного визнання спричиненого Сталіним та його поплічниками на початку 1930х рр. голодомору як геноциду.[44]
Певно, після зміни влади в Україні офіційна історична політика не буде продовжуватися у дотеперішній формі. І все ж у Польщі будуть уважно слідкувати за українським дискурсом про минуле. При цьому йдеться про щось більше, ніж історія.
Опосередковано це буде свідченням того, наскільки [Україна] спроможна функціонувати у такому багатонаціональному і мультикультурному організмі, як ЄС.[45]
Отже, ставлення до проблеми Волині чи УПА є з польської точки зору й мірилом європейської готовності України.
Польща як адвокат України в ЄС
Польща рано почала розглядати ЄС як цінний інструмент для просування польських інтересів у справах України та східної політики. Ще до вступу в ЄС Польща виступала за інтенсивнішу співпрацю Європейського Союзу з Україною та іншими країнами Східної Європи. “Східний вимір” європейської зовнішньої політики мав би, за польськими уявленнями, підтримати процеси стабілізації та модернізації у країнах пострадянського простору. Неформальні думки, висловлені польським Міністерством закордонних справ у 2003 р., обґрунтовували й уточнювали ці ідеї.
Стосовно України Варшава вимагала від ЄС проведення політики, спрямованої у довгостроковій перспективі на членство країни в ЄС. Вона мала б ґрунтуватися на “критичній активній діяльності, діалозі та всебічно розвиненій співпраці” та поєднуватися з додатковими допоміжними заходами, оскільки в іншому випадку є ризик послаблення позицій тамтешніх реформаторських і прозахідних сил. Укладення угоди про асоціацію з Україною або Молдовою вважалося важливою проміжною метою на шляху до ЄС.[46] Міністерство закордонних справ Польщі прагнуло презентувати спільний підхід до регіону, у який входять Україна, Білорусь, Молдова та Росія. Водночас він мав би залишатися достатньо гнучким, щоб поглиблювати двосторонню співпрацю.[47]
Хоча деякі польські пропозиції увійшли в політику сусідства ЄС (ENP), яка з 2003 р. почала набувати конкретніших рис, Варшава була невдоволена. У нових рамках співпраці бракувало важливих польських постулатів. У ЄС не було консенсусу щодо надання Україні перспективи членства, бажана інтенсивна співпраця стосувалася не лише східних сусідів, але й країн Середземномор’я. А серед урядів старих країн-членів ЄС було чимало таких, які вбачали у тіснішій співпраці з Україною непотрібний конфліктний потенціал для стосунків з Росією.
Помаранчева революція принесла розчарування — у Польщі сподівалися, що демократичний прорив в Україні дасть вирішальний поштовх і для Брюсселя, і що ЄС зробить тепер орієнтованому на Захід керівництву в Києві щедру пропозицію. Понадто у Варшаві сподівалися, що завдяки визначній ролі президента Кваснєвського, яку він відіграв як посередник у Києві, Польща отримає більший вплив на спільну зовнішню і безпекову політику і особливо на східну політику ЄС. Хоча щодо останнього пункту й вдалося дечого досягти, проміжні підсумки політики сусідства стосовно України були негативними. Польські спостерігачі критикували, що ЄС був захоплений зненацька такою епохальною подією, якою стала зміна влади в Україні, і врешті-решт втратив шанс визначити подальший напрямок далекосяжних змін в Україні.[48]
Незважаючи на це розчарування, Польща не відмовилася від курсу на лоббістську роботу для України в ЄС. У зростаючій політичній чутливості Брюсселя та країн-членів ЄС до значення України, у конкретних заходах в рамках Плану дій для України чи у виділенні фінансових коштів Варшава вбачала перспективні можливості для ефективнішої політики сусідства. Тому Польща продовжувала супроводжувати ENP конкретними пропозиціями. Варшава виступала за нову розширену угоду з Україною і намагалася переконати партнерів по ЄС у тому, що необхідні подальші стимули для українських реформ. Зусилля спрямовувалися не в останню чергу на Німеччину, яка вважається ключовою країною для політики сусідства і стосунків з Україною.
Лише після польських парламентських виборів 2007 р. та пов’язаною з ними новою динамікою у європейській політиці Варшава наблизилася до своєї мети стати своєрідним генератором європейської східної політики. Разом із Швецією Польща започаткувала ініціативу Східного партнерства і внесла нову динаміку у співпрацю із сусідами у Східній Європі та на Південному Кавказі. Варшава розглядає Східне партнерство як програму, яка “помножує” польський політичний вплив на сусідні країни через використання інструментів ЄС.[49] Завдяки Східному партнерству Варшава вбачає зростаючі шанси для надання точніше спрямованої допомоги ЄС для України та інших сусідів і для отримання у довгостроковій перспективі принципового статусу кандидата на членство. Водночас Польща підтримує Україну в численних проектах адміністративної реформи. Метою цього є, зокрема, приведення діяльності українських адміністрацій у відповідність до стандартів ЄС.[50]
Від України-місії до втоми від України
З польської точки зору підсумки усіх цих контактів й ініціатив для співпраці не є надто втішними. Членство України в НАТО ― справа дуже далекого майбутнього. Престижні енергетичні проекти буксують. Економічна співпраця страждає від структурних проблем і поганої кон’юнктури. Обмеження візового режиму ускладнюють контакти між людьми. Питання історії можуть зруйнувати результати хиткого примирення і обтяжити політичну співпрацю. Незважаючи на успішне просування Східного партнерства, ЄС не погоджується на польські вимоги щодо надання Україні перспективи членства та лібералізації візового режиму. До цього додаються ще й наслідки української подвійної кризи, тобто, постійного внутрішньополітичного конфлікту і міжнародної фінансової кризи. Навіть спільне проведення чемпіонату Європи з футболу у 2012 р., яке в Польщі спочатку розглядали як шанс для співпраці та презентації України в Європі, вважається тепер щораз більш ризикованим у зв’язку з повільною підготовкою по ту сторону Бугу.
Крім цього, останнім часом накопичилося значне невдоволення; один із польських експертів в українських справах говорить навіть про “втому від України” серед польських еліт.[51] Ознаки нового скептицизму в Польщі щодо України й справді важко не помітити. Погляд на Україну багатьох польських експертів у справах Східної Європи, який завжди був доволі тверезим, тепер частково позбавляє останніх ілюзій. Адам Ебергард з відомого варшавського Центру східних досліджень через п’ять років після помаранчевих подій дав нищівну оцінку подіям, які відбулися відтоді, й написав про “революцію, якої не було”.[52] Деякі політики вторують йому — наприклад, депутат Європарламенту Павел Залевський, давній прихильник Східної політики і України, доходить висновку, що демократія в Україні й після 2004 р. залишається лише вивіскою, мас-медіа і суди є політично маніпульованими, а замість модернізації держави настав параліч. Це стає на заваді дискусії про європейську інтеграцію та ускладнює впровадження стандартів ЄС.
Це стосується саме тих галузей, на яких дотепер концентрувала свої зусилля польська дипломатія. На думку Залевського, Польща мусить зосередитися на економічному співробітництві й інтенсивніше співпрацювати із “синім” сходом України і його політичними представниками. Польща має відмовитися від “безумовної” співпраці та прагнути проведення “прагматичної, кондиціональної, багатовекторної і в перспективі довготривалої” політики.[53]
Такі голоси не є новими,[54] але тепер вони звучать у новому політичному контексті. Принаймні на політичному рівні старий східнополітичний консенсус зник. В той час, коли табір довкола президента Качинського продовжував практикувати примат стосунків з країнами Східної Європи та Південного Кавказу й проводити політику стримування стосовно Росії і курс “першості України”, уряд Туска відстоював прагматичну, спрямовану на більш активну співпрацю російську політику.[55] Нова предметність у стосунках між Польщею та Росією проявляється особливо в історичних питаннях — дії російського прем’єр-міністра Путіна під час урочистостей з нагоди 70-ї річниці початку Другої світової війни знайшли у Польщі позитивний резонанс. А польсько-російська експертна комісія з “важких питань” намагається знайти спільний знаменник в оцінці суперечливих подій минулого.
Польський міністр закордонних справ Радослав Сікорський напрочуд відкрито поставив під сумнів яґелонську традицію у польській східній політиці.[56] Хоча Сікорський згодом змінив акценти своїх висловлювань, прояви сумнівів з приводу дотеперішньої східної політики з боку головного дипломата означали порушення табу, яке ще декілька років тому видавалося неможливим.[57]
Звісно, це все не веде до радикальної зміни польської політики стосовно України. Уряд Туска був серед співініціаторів Східного партнерства та зробить його, а отже, й стосунки з Україною пріоритетом польського головування в ЄС у другій половині 2011 р. Польща і надалі відіграватиме активну роль у неформальній групі “друзів України” в рамках ЄС. Діалог продовжується і на двосторонньому рівні. У грудні 2009 р. керівні органи міністерств закордонних справ обох країн вперше провели спільне засідання. Крім того, передбачається створення Польсько-українського форуму, а українських гостей запросять у Європейський коледж Натолін.[58]
Однак у майбутньому польська політика щодо України стане, мабуть, значно прагматичнішою. Новому польському президенту Броніславу Коморовському складно буде встановити “сердечні” стосунки зі своїм українським колегою Віктором Януковичем.[59] Саме “вісь” між президентами була в минулому важливою опорою для польсько-української співпраці. Водночас прагматичніший підхід Польщі може сприяти тому, що саме завдяки “синій” опції в Україні відкриються нові можливості співпраці, наприклад, у галузі економіки.
Твереза східна і російська політика Варшави і український президент, який не конфронтує з Москвою, означатимуть, що польська співпраця з Україною буде мати менше геополітичне забарвлення. Головне завдання Польщі полягає у тому, щоб через постійний діалог та поглиблену тематичну співпрацю в рамках ЄС міцніше з’єднати Україну з Європейським Союзом. Навіть якщо є усвідомлення “багатовекторних” схильностей нового українського президента, не можна допустити, щоб східний сусід закрив для себе євроатлантичну перспективу. Основним принципом польської політики щодо України мало б стати не форсування вступу України до ЄС і вже аж ніяк не форсування вступу до НАТО, а довгострокове збереження “свободи вибору” у зовнішній і безпековій політиці.
Кай Олаф Ланґ (нар. 1967 р.), д-р політичних наук, науковий співробітник Фонду “Наука і політика”, Берлін
Останнім часом у журналі Osteuropa вийшли наступні праці Кая Олафа Ланґа: Rebellion der Ungeduldigen. Populismus in Ostmitteleuropa // Freiheit im Blick. 1989 und der Aufbruch in Europa [= Oe, 2–3/2009], c. 333–348. — Europapolitik ohne Kompaß. Polen sucht seinen Weg in der EU // Quo vadis, Polonia. Kritik der polnischen Vernunft [= Oe, 11–12/2006], c. 81–92. — Anatomie einer Zurückhaltung: Deutschland und die Visegrád-Gruppe // Oe, 10/2006, c. 5–14.
[1] Під час останнього перепису населення в Україні у 2001 р. 144.000 опитаних назвали себе поляками. Організації польської меншини вважають цю цифру заниженою. Міністерство закордоннихх справ Польщі. Raport o sytuacji Polonii i Polaków za granicą. Варшава, 2009, с. 242–254, www.msz.gov.pl/files/docs/polonia/Raport_PPG.pdf.
[2] Jakub Olchowski. Kulturowo-cywilizacyjna tożsamość RP // Andrzej Gil, Tomasz Kapuśniak (Wyd.). Polityka wschodnia Polski. Uwarunkowania. Koncepcje. Realizacja. Lublin, Warszawa, 2009, с. 85–102, с. 97.
[3] Цей підхід продовжує традиції паризького емігрантського журналу “Культура” та його інтелектуального провідника Єжи Ґєдройця. Разом з публіцистом Юліушем М’єрошевським (Juliusz Mieroszewski) він розвинув концепцію “УЛБ”, яка передбачала першочергову співпрацю Польщі з Україною, Литвою та Білоруссю. Ці міркування сягають своїм корінням давніших традицій східної політики, зокрема, “Прометеїзму” міжвоєнного періоду або ж “яґелонського” розуміння політики, яка спрямована на східні території польської Речі Посполитої.
[4] "Ukraine is a genuine, if messy democracy, but is also a swing country for the balance of power on the Eurasian landmass.“ Address by His Excellency Mr. Radosław Sikorski Minister of Foreign Affairs of Poland. The Barack Obama Promise: A European View. The Atlantic Council. Washington, 19.11.2008, www.msz.gov.pl.
[5] Bronisław Geremek. O polskiej ziemi, Ukrainie i Clintonie // Gazeta Wyborcza, 3.4.1998.
[6] Щодо польської думки про Україну див. Joanna Konieczna. Polacy–Ukraińcy, Polska–Ukraina: paradoksy stosunków sąsiedzkich. Fundacja Batorego. Warszawa, 2003,
www.batory.org.pl/doc/paradoksy.pdf. Щодо історичної спадщини див. статтю Андреаса Каппелера у цьому виданні, с. ххх-ххх.
[7] “Для Польщі Україна — це місія, для ЄС — переважно проблема”. Roman Wolczuk. Polish-Ukrainian Relations: A Strategic Relationship Conditioned by Externalities // Marcin Zaborowski, David H. Dunn (Eds.) Poland: A New power in Transatlantic Security. Portland, 2003, с. 143–148, 149.
[8] Про це заявив міністр закордонних справ Польщі Адам Ротфельд у програмній промові в Сеймі 21.1.2005; Informacja Rządu na temat polskiej polityki zagranicznej przedstawiona na posiedzeniu Sejmu 21 stycznia 2005 roku przez Ministra Spraw Zagranicznych RP prof. Adama Daniela Rotfelda, www.msz.gov.pl.
[9] Ukraina do NATO lub blokujemy rozmowy z Rosją // PAP, 9.4.2008.
[10] The Barack Obama Promise… [виноска 4].
[11] Наприклад, з 1997 р. проводяться польсько-українсько-британські маневри.
[12] Має бути закладено фундамент і для створення бойової групи ЄС. List intencyjny w sprawie LITPOLUKRBRIG podpisany. Повідомлення Міністерства оборони Польщі від 16.11.2009, www.mon.gov.pl/pl/artykul/8211.
[13] Wojsko trojga narodów // Gazeta Wyborcza, 17.11.2009.
[14] Europejski Bank Inwestycyjny. Analiza rynku gazu w Polsce do roku 2035, August 2008, www.centrumfede.pl/dc/inne/GMS_PL_final.pdf.
[15] Joint Statement on the Caspian-BlackSea-Baltic Energy Transit Space. Kiev, 22.–23.5.2008, www.president.gov.ua/en/content/energosummit_3.html.
[16] Wstępna umowa na dofinansowanie z UE dla ropociągu Odessa–Brody // PAP, 1.2.2010.
[17] Ministerstwo Gospodarki. Program dla elektroenergetyki, 27.3.2006. — Protokół III posiedzenia Polsko-Ukraińskiej Komisji Międzyrządowej do spraw Współpracy Gospodarczej, 18.–19.6.2009, www.mg.gov.pl.
[18] Державний комітет статистики України, www.ukrstat.gov.ua.
[19] Polscy inwestorzy uciekają z rynków wschodnich // Rzeczpospolita, 5.10.2009. — Ukraina nie dla polskich firm // Rzeczpospolita, 5.10.2009.
[20] Współpraca z Ukrainą w warunkach kryzysu // Gazeta Finansowa, 28.2.2009, www.gazetafinansowa.pl.
[21] Organika nie rezygnuje z walki o fabrykę na Ukrainie // Gazeta Wyborcza, 18.8.2008. — Oszukują i palą nasze firmy na Ukrainie // Gazeta Wyborcza, 12.8.2008.
[22] Наприклад, заявлено протест проти порушення аторських прав (польської фірми Herbapol) та проти відмови у наданні вже погоджених ліцензій на видобуток і експорт природного газу спільним підприємством Dewon, у яке інвестував польський газовий концерн PGNiG; Odpowiedź ministra gospodarki na interpelację nr 2330 w sprawie stosunków gospodarczych z Ukrainą. Warszawa, dnia 16 maja 2008 r., http://orka2.sejm.gov.pl/IZ6.nsf/main/51BFD704. Protokół III posiedzenia Polsko-Ukraińskiej Komisji Międzyrządowej do spraw Współpracy Gospodarczej, 18.–19.6.2009, www.mg.gov.pl.
[23] Польські громадяни, як і громадяни інших країн-членів ЄС, не потребують українських віз.
[24] У 2005 р. Фундація Баторія провела моніторинг в Україні, Росії, Білорусі та Молдові. З’ясувалося, що процес видачі віз у польських консульствах займав порівняно з дев'ятьма іншими країнами ЄС найменше часу. У більшості випадків візи видавалися протягом одного дня; Visa Policies of European Union Member States. Monitoring Report. Warsaw, June 2006.
[25] Olga Wasilewska. What to do with visas for Eastern Europeans? Recommendations from the perspective of Visegrad countries. Analysis of the visa policies of the Visegrad countries, Relative openness. Polish visa policy towards Belarus, Moldova, Russia and Ukraine. Batory Foundation. Warsaw, May 2009, www.batory.org.pl.
[26] Це стало можливим після того, як Україна підписала з ЄС Угоду про реадмісію. Положення набуло чинності одночасно із вступом Польщі у Шенгенську зону. З боку польської та української сторони інколи можна почути критику, що Угода про спрощення візового режиму на початку означала крок назад, оскільки вона замінила ліберальні польські правила, як-от безкоштовні візи. Водночас не можна забувати, що ці правила все одно втратили б чинність зі вступом Польщі у Шенген і що без угоди між Україною та ЄС візові правила були б ще жорсткішими (як це трапилося з Білоруссю).
[27] Protokół między Rządem Rzeczypospolitej Polskiej a Gabinetem Ministrów Ukrainy o zmianie Umowy między Rządem Rzeczypospolitej Polskiej a Gabinetem Ministrów Ukrainy o zasadach ruchu osobowego, podpisanej w Kijowie dnia 30 lipca 2003 roku, www.msz.gov.pl.
[28] Всупереч тенденції, видача таких польських віз типу “D” після 2007 р. сильно зросла. У 2008 р. кількість цих віз збільшилася з менш ніж 20 тис. приблизно до 111 тис. Wasilewska, What to do with visas… [виноска 25].
[29] Główny Urząd Statystyczny. Urząd Statystyczny w Rzeszowie, Badanie obrotu towarów i usług w ruchu granicznym na granicy polsko-ukraińskiej w III kwartale 2009 r. Materiał na konferencję prasową w dniu 25 listopada 2009 r.,
www.stat.gov.pl/cps/rde/xbcr/gus/PUBL_pm_bada_obr_tow_i_uslug_w_ruchu_granicz_na_granicy.
[30] Umowa między Rządem Rzeczypospolitej Polskiej a Gabinetem Ministrów. Ukrainy o zasadach małego ruchu granicznego, 28.3.2008, http://bip.kprm.gov.pl/g2/2009_02/568_fileot.pdf.
[31] Wasilewska, What to do with visas… [виноска 25].
[32] Changes in the Visa Policies of the EU Member States. New Monitoring Report, Batory Foundation. Warsaw, 2009.
[33] "Polska“: Po Schengen ginie handel na wschodzie Polski // PAP, 29.2.2008.
[34] Наприклад, польсько-українське військове побратимство у 1920 р. у польсько-більшовицькій війні на базі укладеної Юзефом Пілсудським та провідником Української Народної Республіки Симоном Петлюрою в квітні 1920 р. угоди.
[35] У проведеному в Польщі опитуванні з нагоди 70-ї річниці початку війни ставилося питання про контакти під час війни. Українців оцінили навіть дещо гірше, ніж німців; Sondaż 3: Źli Niemcy, źli Ukraińcy // Gazeta Wyborcza, 24.8.2009.
[36] До делікатних тем належала також суперечка довкола польського “Цвинтаря захисників Львова” (Cmentarz Obrońców Lwowa) або “Цвинтаря львівських орлят” (Cmentarz Orląt Lwowskich) у Львові. Тут поховано близько 3.000 польських солдат і цивільних, які загинули у польсько-українській війні під час боїв за Львів та в Галичині. Поховання були занедбані і за польською ініціативою відновлені після 1989 р. Відкриття цвинтаря стало можливим лише у 2005 р. Місцеві органи щоразу висловлювалися проти вшанування польських жертв як геройських захисників міста та регіону.
[37] Про це йдеться у пам’ятній табличці; Uroczystości upamiętniające 60. rocznicę tragedii wołyńskiej, 11.7.2003, www.kwasniewskialeksander.pl/int.php?id=1634&mode=view.
[38] Польський президент все ж таки не вибачився перед українською громадою; Pojednanie w Pawłokomie bez "przepraszam“ // IAR, PAP, 12.5.2006.
[39] Uchwała Sejmu Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 15 lipca 2009 r. w sprawie tragicznego losu Polaków na Kresach Wschodnich, http://orka.sejm.gov.pl/opinie6.nsf/nazwa/2183_u/$file/2183_u.pdf.
[40] MSWiA nie wpuściło do Polski uczestników rajdu Bandery // PAP, 7.8.2009. До питання про новітню оцінку Української повстанської армії та Організації українських націоналістів в Україні див.: Wilfried Jilge: Nationalukrainischer Befreiungskampf. Die Umwertung des Zweiten Weltkriegs in der Ukraine // Geschichtspolitik und Gegenerinnerung. Krieg, Gewalt und Trauma im Osten Europas. Berlin, 2008 [= Osteuropa, 6/2008], с. 167–186.
[41] Kresowianie oczekują potępienia decyzji Juszczenki // PAP, 10.2.2010.
[42] Tadeusz A. Olszański. Polityka historyczna Juszczenki — próba podsumowania // Tydzień na Wschodzie, 27.1.2010, Ośrodek Studiów Wschodnich, www.osw.waw.pl.
[43] Prezydent przeciwko honorom dla Bandery // PAP; 4.2.2010.
[44] Z konsternacją przyjęliśmy uhonorowanie Bandery, 23.1.2010, www.prezydent.pl/aktualnosci/najnowsze-informacje/art,1142,z-konsternacja-przyjelismy-uhonorowanie-bandery.html. — До питання про голодомор див.: Vernichtung durch Hunger. Der Holodomor in der Ukraine und der UdSSR. Berlin, 2004 [= Osteuropa, 12/2004].
[45] Łukasz Adamski. Zmiana wrażliwości // Nowa Europa Wschodnia, 1/2010,
www.new.org.pl/?module=newspaperarticles&id=206.
[46] Non-paper with Polish proposals concerning policy towards the new Eastern neighbours after EU enlargement. Без місця та дати, www.msz.gov.pl/Non-paper,with,Polish,proposals,concerning,policy,towards,the,new,Eastern,neighbours,after,EU,enlargement,2041.html.
[47] Przemówienie Włodzimierza Cimoszewicza, ministra spraw zagranicznych RP // Polityka rozszerzonej Unii Europejskiej wobec nowych sąsiadów. Звіт про конференцію Фундації Баторія. Варшава, 2003, с. 15–24.
[48] Paweł Świeżak. Europejska polityka sąsiedztwa. Bilans funkcjonowania na przykładzie Ukrainy // Bezpieczeństwo Narodowe, I–II/2007, с. 116–139, с. 126.
[49] Виступ міністра Радослава Сікорського у Фонді Баторія, Варшава, 8.10.2009,
http://msz.gov.pl/Wystapienie,Ministra,Spraw,Zagranicznych,30699.html.
[50] Współpraca z Ukrainą w roku 2008, www.dsc.kprm.gov.pl/strona.php?id=150.
Współpraca z Ukrainą w roku 2009, www.dsc.kprm.gov.pl/strona.php?id=164.
[51] Andrzej Szeptycki, Coraz dalej od ideału, у: Nowa Europa Wschodnia, 5/2009,
http://new.org.pl/?module=newspaperarticles&id=141.
[52] Adam Eberhardt/ Rewolucja, której nie było. Bilans pięciolecia "pomarańczowej“ Ukrainy, Ośrodek Studiów Wschodnich im. Marka Karpia, Punkt Widzenia, листопад, 2009.
[53] Paweł Zalewski. Dość pomarańczowej klaustrofobii // Gazeta Wyborcza, 15.1.2010. — Критику цієї позиції див.: Mirosław Czech. Pomarańczowej klaustrofobii nie było. Polemika z Zalewskim o Ukrainie // Gazeta Wyborcza, 27.1.2010. — У подібний спосіб до Залевського висловився Анджей Шептицький, який вбачає в українських олігархах незамінних партнерів для економічного і політичного співробітництва двох країн; Andrzej Szeptycki, Nieuniknieni partnerzy // Nowa Europa Wschodnia, 2/2008,
http://new.org.pl/index.php?module=newspaperarticles&id=31.
[54] Bartłomiej Sienkiewicz. Pochwała minimalizmu // Tygodnik Powszechny, 24–31.12.2000.
[55] Bartosz Cichocki, Rafał Świeżak. Co Polska może na Wschodzie? // Bezpieczeństwo Narodowe, I–II/2008, с. 7–8, 65–82.
[56] Radosław Sikorski. 1 września — lekcja historii // Gazeta Wyborcza, 29.8.2009.
[57] Сікорський уточнив свою критику. Фактично мова йде не про відмову, а про нову інтерпретацію цього підходу. Йдеться про те, щоб “поділити плоди європейської інтеграції з нашими східними партнерами”. Яґелонська політика співіснує з “п’ястівською” традицією, яка означає закріплення Польщі на Заході. Понадто східна політика як спадок від Єжи Ґєдройця і розбудова тісних стосунків з сусідами не має реалізовуватися у “програмній ворожнечі” з Росією, а повинна супроводжуватися політикою примирення між Польщею і Росією; Address by Radosław Sikorski. Stefan Batory Foundation, Warsaw, October 8, 2009, www.msz.gov.pl. — Radosław Sikorski. O Giedroycia sporu nie ma // Nowa Europa Wschodnia, 1/2010, www.new.org.pl/?module=newspaperarticles&id=204.
[58] Wypowiedzi ministrów spraw zagranicznych Radosława Sikorskiego i Petro Poroszenki udzielone mediom 25 listopada 2009 r., www.msz.gov.pl/files/docs/komunikaty/2009-11-25%20UKRAINA/MSZ%20PLUA.pdf.
[59] Дорожня карта президентів Качинського і Ющенка для польсько-української співпраці на 2010 р. втратила актуальність. Але багато її позицій залишаються на порядку денному,
www.prezydent.pl/download/gfx/prezydent/pl/defaultaktualnosci/9/809/1/20090907_mapa_drogowa.pdf.